Україна повернула під свій контроль так звані “вишки Бойка” – бурові газо- та нафтовидобувні платформи біля берегів тимчасово окупованому росією Криму в Чорному морі.
У ГУР МО розповіли, що унікальну операцію зі встановлення контролю над цим об’єктом провели українські розвідники. Зокрема, під контроль повернуто захоплені рашистами у 2015 році бурові платформи “Петро Годованець” та “Україна”, а також СПБУ “Таврида” і СПБУ “Сиваш”.
Під час проведення операції спецпризначенцям також вдалося захопити цінні трофеї: запас вертолітних боєприпасів типу НАР (некерованих авіаційних ракет), а також РЛС “Неву”, що може відстежувати рух суден у Чорному морі.
Повернення бурових платформ має стратегічне значення. Позбавлена розвідувального обладнання на цих вишках росія позбавляється й можливості повноцінно контролювати акваторію Чорного моря. Це робить Україну набагато кроків ближчою до повернення Криму, зазначили в ГУР і оприлюднили відео спецоперації…
Видео YouTube не загружено без разрешения категории «Внешние медиа».
Супротивник використовував об'єкти у якості спостережних пунктів й розміщував там засоби радіоелектронної боротьби, розповів представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов.
"Відновлення контролю - це ефективне використання цих об'єктів, щоб допомагати Силам оборони... Якщо ми аналізуємо події у Криму за останні кілька місяців, то бачимо активні заходи. Це (звільнення "вишок Бойка" - Ред.) черговий крок для звільнення Криму та повернення контролю над акваторією Чорного моря", - зазначили у ГУР.
У ГУР МО поділилися, що розвідники-спецпризначенці пливли штормовою акваторією на гумових човнах, зачищали об’єкти та демонтували засоби розвідки держави-агресора, зіткнулися з ворожою авіацією й евакуювали "Конана" - воїна, який опинився за бортом та провів у відкритому морі 14 годин.
Слава всім нашим захисникам!
Матеріал з відкритих джерел
Комментарии
3Бо дуже хочеться розкласти, чому ті, хто бачив реальний фронт, дещо напружуються, коли чують про економічний, культурний та вболівальний.
Проти нас йде війна на геноцид. Справжні її цілі сформулювала моя, прости небо, колишня подруга, а нині провідний російський шизовоєнкор Аня Долгарєва: вбити всіх, хто чинить опір, та виховати їхніх дітей росіянами.
Це формулювання перевірено практикою. Саме так вони чинять на окупованих територіях. Добуквенно так.
Ми все ще можемо програти цю війну. Нам ціною надзусиль та допомоги партнерів вдалося знизити ймовірність цієї ситуації, але не до нуля. Ми можемо також опинитися в ситуації, в якій конфлікт напівзаморозиться на більшу частину нашого життя. В першому випадку вибір буде втекти або вмерти. В другому додасться варіант «жити в злиднях та остраху».
Для того, щоб виграти війну, нам потрібні люди. Зброю та гроші нам дають (якщо ви думаєте, що як тільки військомат висмикне вас з економіки, вона навернеться від відчаю та смутку, це не зовсім так).
І тут така проблема, неочевидна цивільним. Люди нам потрібні не стільки для того, щоб замінити загиблих та поранених. Люди потрібні і для того, щоб була хоча б призрачна можливість для ротацій тих, хто воює вже скоро два роки як.
Війна виснажує. Морально та медично. Люди не можуть воювати роками. Ти просто бачиш, як вони змінюються на очах, як у фільмі «Йди та дивись» головний герой за добу проходить шлях від дитини до старця.
Цьому можна запобігти ротаціями. Я не кажу навіть про таке щастя, як дембель, але якщо людям будуть давати хоча б відпочивати достатній проміжок часу, вже буде легше.
Таких проміжків в них немає. Вони реально тануть на очах, крізь них пейзажі видно. А ради на те нема, бо на них зараз небо тримається.
А люди, які могли б підхопити, зайняті. Вони тримають альтернативні фронти. І пісю.
І оце ось реально рве всі шаблони. Так, якби поряд з тобою людина каміння тягала 20 часів на добу сім днів на тиждень, а поряд проходили інші та раділи, як то добре, що всі їхні зміни на одного чергового звалили.
І наче всі аргументи мають певний стосунок до реальності. І плоскостоп‘я, і пацифізм, і «я не вмію», і цінність в інших професіях, і складні життєві обставини. І навіть «не всім воювати» — та добре, не всім, але чому не тобі?
Це я зараз навіть не звинувачую. Це я просто пояснюю, чому всі ці виправдання для тих, хто бачить розклади з обох боків, звучать як, ну я не знаю… Наче трійко гопників дівчину гвалтує, один мужик намагається їх шматком цегли відігнати, а поруч стоїть ціла автобусна зупинка громадян, і у всіх свої, вкрай серйозні та невідкладні причини не втручатися. Десь так.
Ви можете з цим не погоджуватися, але маєте це розуміти.
А історія про те, що всі будуть служити - ще один популізм. Так, війна може не скінчитися ні за рік, ні за два, але ще є така важлива річ, як економіка, підтримка західних партнерів (буде вона чи ні), біологія (помре путін чи ні, точніше коли помре) і купа інших потенційних білих і чорних лебедів. До речі, сюди ж входить той простий факт, що і росіяни виснажуються і люди там воювати так само не хочуть. І ще більше не хотітимуть.
І ще є така важлива річ, як спроможність держави охопити тих, хто підлягає мобілізації. Україна - велика країна, ви уявляєте, якими ресурсами треба володіти, щоб, наприклад, поставити на облік усе чоловіче і частково жіноче населення одного Києва, де живе кілька мільйонів? А якщо ці люди ще й будуть свідомо уникати мобілізації? Це треба ще одну армію, щоб цих людей переловити. Зрештою для таких людей є проста і доволі слушна логіка - навіть якщо їх мобілізують, чим пізніше це станеться, тим ближче буде до кінця війни і шанси на виживання вищі. Тому ваша пропозиція бігти в перших рядах ставати на облік поважна і патріотична, але з точки зору виживання людини у війну не витримує жодної критики"
Тому дискусія не має опонентів. Треба реалізовувати рішення для технічного і організаційного забезпечення мобілізації (реєстр, доставка запрошення в місце отримання грошей тощо) і починати робити нормальний рекрутинг з мотиваційних кампаній (десь дурячи контрагентів).
Ну і сподіватися що контррозвідка прокинеться і не допустить масових заворушень в жовтні. Та почне садити за антиукраїнську пропаганду.