Громадянську війну можемо відвернути тільки ми. І тільки 21 липня...

Якщо хтось думає, що постріл з гранатомета змінить редакційну політику телеканалу «112» – той глибоко помиляється. Якщо хтось думає, що цей теракт (а це є акт залякування) спричинить просвітлення в черепній коробці Віктора Медведчука – власника «112» – той глибоко помиляється. Але я ще сподіваюсь, що ця демонстрація агресії змусить колективного Зеленського задуматись про ситуацію з інформаційною безпекою країни, однак я – глибоко помиляюся.

Доки наша армія захищала країну, тут, у Києві, відбулася покрокова окупація України. Демократія не може функціонувати без вільних ЗМІ, без свободи слова і відкритого обговорення ситуації в країні. Нині Юрій Бойко розповідає про зазіхання на свободу слова в Україні. Але цієї свободи вже давно немає. Використовуючи російські гроші, Віктор Медведчук один за одним скупив українські інформаційні канали. І відбувалось усе це з подачі Петра Порошенка. Екс-президент вважав, що російські ЗМІ – наголошу: не приналежні Медведчукові, а саме російські! – провадитимуть лояльну до нього інформаційну політику. Утім, це не допомогло йому виграти президентські вибори. Петро Порошенко став політиком-марґіналом, а ЗМІ залишились під контролем Кремля.

Віктор Медведчук, як слушно зазначив у своєму блозі Михайло Басараб, контролює Zik уже близько двох років. Однак вийшов із тіні вже за президентства Володимира Зеленського. Як і за президентства Зеленського прибрав до рук «Інтер». Отже, інформаційна політика, яку провадив Петро Порошенко, цілком влаштовує колективного Зеленського. Відмінність лише в тім, що Петро Порошенко був обережний в афішуванні своєї змови з Путіним. Він виголошував полум’яні промови, носив вишиванки й влаштовував паради. А ночами зустрічався з Медведчуком, здавав інформпростір і енергетичний ринок. Навіть продавивши ухвалення закону про особливий статус окупованих територій – пішов, під тиском вулиці, на призупинення дії окремих статей.

Колективний Зеленський, натомість, діє відверто. Він вважає, що йому не потрібна ніч, аби домовлятися з Путіним. До відкритого повороту на північний-схід його підштовхує і Кремль. Чого лише варта історія з телефонними перемовинами «Банкова – Кремль», про які Україна дізналась із заяви Дмітрія Пєскова!

В ефірі, який уже став легендарним, Алєксєй Вєнєдіктов, мов цвяхи, вбивав одну й ту саму тезу: «Це громадянська війна!», «В Україні громадянська війна!». Суто пропагандистський характер цієї заяви Вєнєдіктова був, вочевидь, зрозумілий для всієї аудиторії «Эхо Москвы». Але нині, в наслідок політики колективного Зеленського, ми і справді на порозі громадянської війни. Постріл з гранатомета по будівлі прокремлівського телеканалу – ось це і є передвістя громадянської війни.

Невже колективний Зеленський сподівається, що йому вдасться те, на що не спромігся Петро Порошенко? Невже він думає, що зуміє створити в парламенті проросійську більшість із «Опозиційної платформи» та своїх «слуг народу»? Невже думає, що здатен впустити в Україну «русский мир» і це йому минеться? Невже розраховує на аплодисменти, коли легітимує пропутінських головорізів з окупованого Донбасу і зробить колаборацію головною лінією української політики?

Ми бачимо тенденції: – згортання українізації; – згортання декомунізації; – відмова від санкційної політики щодо Росії; – повернення в Україну прислужників Януковича, які прагнуть помсти; – марґіналізація армії та патріотичних сил. Це і є політика колективного Зеленського. Але я сумніваюсь, що цій політиці аплодуватимуть люди, які мають гранатомети. Не буде дебатів і обговорень, не буде референдуму щодо умов «миру з Росією», який обіцяв Володимир Зеленський. Будуть гранатомети і не тільки. Бо коли до порядку денного вкидаються питання капітуляції перед ворогом, коли ставиться питання, на яких умовах вигідніше зрадити свою країну, то тут уже не до аргументацій. Тут уже мова про самозбереження нації. Тут уже ситуація спрощується: є ми і є вороги, є життя і є смерть. Усе, як на війні. Зеленський готовий перенести лінію фронту з Донбасу на вулиці Києва?

Російський політик-опозиціонер Андрєй Піонтковський не виключає, що відвертий прокремлівський поворот колективного Зеленського і, як наслідок, неминучий конфлікт із патріотичними силами – це сторінка путінського плану з дестабілізації ситуації в Україні. Розвиваючи думку Піонтковського, конкретизую можливу мотивацію. Вона очевидна: щоб наочно продемонструвати світові, що Українська держава не відбулася, що українське суспільство розколене, що українці готові до війни одне проти одного. А отже, цій країні потрібне зовнішнє управління, яке може здійснювати тільки Росія. Я сумніваюсь, що Володимир Зеленський розуміє всі ці речі. Цей «чувак» не забиває собі голову такими дрібницями. Але колективний Зеленський, – безперечно, розуміє.

Ми на порозі громадянської війни, до якої веде нас колективний Зеленський. Є лише одна інституція, здатна протистояти проросійській політиці колективного Зеленського, – парламент. 21 липня вибори. До голосування лічені дні. До парламенту повинна пройти політична сила, спроможна реально протистояти проросійському демаршу. Я проголосую за «Рух нових сил Михайла Саакашвілі». Ви ж – вирішуйте. Але, якщо ми не зупинимо проросійських реваншистів, штатних запроданців і просто невігласів – країна скотиться до громадянського протистояння, якого ще не було в Україні. Колективний Зеленський не зупиниться. Не варто плекати марні ілюзії. Як не зупиняться й трунарі України – Бойко та Медведчук. Громадянську війну можемо відвернути тільки ми. І тільки 21 липня.

Валентин Бушанський, facebook.com