Маневрена оборона – це коли генерал може рухати свої війська туди куди потрібно: якщо треба – вперед, якщо треба назад. Так казав у своїх мемуарах Манштейн – один з найвидатніших полководців гітлерівської Німеччини.
Якщо ви поцікавитесь історією Другої Світової, то можете побачити що багато вкрай болісних поразок відбулося в наслідок неготовності приймати складні рішення. Так Гітлер спʼянілий після бліцкригу у Франції (здійсненого за задумом Манштейна) в подальшому не готовий був дозволяти своїм арміям відступати, коли це було необхідно. Його наказ стояти до кінця під Сталінградом, коли радянські війська вже брали їх у кільце, коштував вермахту сотень тисяч життів і значно прискорив поразку, але нічому не навчив самого Гітлера.
Сталін же взагалі сипав подібними наказами всю першу половину війни, за що радянська армія заплатила найбільшими втратами серед усіх учасників. Якщо можна зробити з цього якийсь один висновок то він звучав би так: не пливи за чи проти течії (звиклої до перемог громадської думки) – пливи туди куди тобі потрібно.
Так Гітлер блискуче взявши Францію не знав що робити далі, у разі якщо Британія не піде на мир. Він не зміг завадити їй евакуювати своїх солдат в Дюнкерку і не готовий був її швидко захопити через брак авіації і флоту. Але і воювати на два фронти теж готовий не був. Тактика терору у вигляді авіанальотів над чужою, обладнаною ППО, територією вирішальних результатів не дала. Що було далі ми знаємо.
Я особисто не знаю всіх деталей по ситуації в Бахмуті зараз, але у нас явно не все добре в Соледарі і все більше тривожних новин з Кліщиївки. Це можуть бути як тимчасові складнощі так і потенційне отримання ворогом можливості блокувати логістику наших сил в Бахмуті. Якщо реальністю є перший варіант – то нічого не потрібно змінювати. Якщо другий – то варто зрозуміти чи подальше утримання за будь-яку ціну веде до стратегічної мети. Біль від окремих битв часто її затьмарює і ми забуваємо, що кінцева мета – це відновлення кордонів 1991го року. І це не спринт – це марафон. І добіжим ми його якщо будемо знищувати ворога ефективніше ніж він нас. Значно ефективніше. І так аж до повного мілітарного виснаження росії. Бо бліцкриг у них не вдався і ми уже давно воюємо на виживання. І поки що, наша перевага – це не кількість зброї чи солдатів, а їх якість і мотивація. Тому наших солдатів, зброю і їх мотивацію треба берегти і виснажувати ворога. І іноді для цього потрібно приймати непопулярні рішення. Бо сила проявляється не тільки підчас тріумфів. Сила – це плити туди куди треба тобі, попри обставини.
В лютому ми мудро не стали зустрічати ворога на кордоні, а розтягнули його логістику, запустивши в глибину і зустрівши там де було вигідно нам. І це було рішення не про зраду Чернігова чи Сум. Це було рішення про нанесення асиметричної шкоди в нерівному бою задля збереження стратегічнох перспективи.
Я не турбую зараз тих хто приймає такі рішення, бо не хочу віднімати дорогоцінний час. Для мене головне, щоб воно було оптимальним для нас в поточній реальності. Бо нам потрібно виграти війну, а для цього іноді потрібно організовано відступати на більш вигідні позиції. А іноді - стояти до кінця.
Я не знаю яке рішення буде прийняте. Але я прийму його. Головне щоб за ним стояло бажання перемоги у війні а не страх поразки у битві.
Зараз кожен повинен робити своє. І, якщо ви не воюєте, краще витратити свій час на роботу і допомогу ЗСУ.
Більшість попреденіх рішень привели нас туди де ми є - в точку яка здавалась вкрай оптимістичною всього десять місяців тому. Тому давайте лишимо оцінки часу вахівцям та історикам, а самі трохи попрацюємо на перемогу. Кожен на своєму місці.
Віталій Дейнега, facebook.com
Комментарии
1На початку Другої світової війни в рамках стратегічної оборони дії деяких об'єднань носили характер маневреної оборони. Вони полягали в послідовному веденні оборонних боїв і битв на заздалегідь намічених, ешелонованих в глибину рубежах, у поєднанні з контратаками і контрударами. Це вимагало від кожного командувача (командира) ініціативи і уміння швидко маневрувати військами в цілях створення вигідних умов для ведення бойових дій. Рубежі оборони по можливості вибиралися (призначалися) за важкодоступними для танків природними перешкодами і мали приховані дороги відходу на них. На цих рубежах війська зазвичай створювали батальйонні і ротні райони оборони, що прикривали найважливіші напрямки. Проміжки між районами оборони прострілювалися кулеметним, артилерійським і мінометним вогнем. Танки використовувалися масовано на головному напрямку зазвичай в другому ешелоні (резерві) для удару у фланг і тил противникові, що наступав. Основні зусилля авіації прямували на заборону підходу танкових і моторизованих частин противника і для нанесення ним втрат. Тилові підрозділи, не пов'язані з безпосереднім забезпеченням бойових дій, завчасно відводилися в тил. Подальший рубіж займався резервами і заздалегідь відведеними частинами.
Війська при веденні маневреної оборони вимушували противника, що наступав, розвернутися, витратити час на організацію наступу, долати загороди під вогнем і, не доводячи бій до загальної атаки противника всіма силами, виходили з-під його удару. Частини, що займали перший рубіж оборони, відводилися під прикриттям призначених підрозділів із протитанковими засобами. На наступному оборонному рубежі відведені війська негайно створювали систему вогню і готувалися до відбиття атак противника. Перед відведенням своїх військ інколи проводилася коротка контратака спеціально створеним угрупуванням за підтримки вогню артилерії. Відведення військ на новий рубіж здійснювалося за узгодженням з сусідами, щоб не допустити охоплення противником флангів частин, що ведуть маневрену оборону.
По термінології деяких фахівців різних армій в сучасній війні передбачається ведення рухомої — мобільної оборони, принципи якої, по суті, не відрізняються від принципів маневреної оборони.