Ось знову потрапили на очі кадри з Михайлом Саакашвілі з відеотрансляції Тбіліського суду, які 2 роки тому вразили навіть тих, хто ніколи не відчував до нього теплих почуттів, але не перетворив своє серце на камінь, не втратив почуття співчуття до людей, які потрапили в біду, власне, все те, що робить людину.
Його трохи підлікували і знову повернули до в'язниці, додавши нові звинувачення.
Диву даєшся звідки в грузинах, людях м'яких, толерантних, гостинних, чуйних раптом виникла ця звіряча жорстокість до людини, яка буквально за волосся витягла країну з болота совка, створила з нуля сучасні інститути управління, страхову медицину, змінила інвестиційний клімат. свободі ведення бізнесу та зробив ще багато чого позитивного.
Йдеться, звичайно, про представників влади, а не про народ загалом, але ж саме народ цю владу обирав, хай і з маніпуляціями на виборах, з свавіллям поліції щодо опозиції, з підкупом виборців. Можна все звалити на путіна, який бачить у Саакашвілі особистого ворога, але звідки це захоплення насильством над особистістю людини, яке виявляє лідери «Грузинської мрії» і особисто Іванішвілі.
Відомий історичний персонаж, віддаючи наказ саджати ворогів на кіл, говорив: «Мучите так, щоб довше відчували, що вмирають». Невже грузинська влада опустилася так глибоко в середньовіччі? На очах усього світу вбивають людину, яку вітали в багатьох країнах, яка приймала двох чинних і двох майбутніх президентів США, була знайома з більшістю політиків земної кулі – і ніхто нічого не може зробити. Ні ООН, ні ЄС, ні численні міжнародні організації захисту прав людини.
Та що це таке! Навіть у часи холодної війни Захід знаходив для кремля аргументи для обміну політичних в'язнів. А тут щодо режиму маленької кавказької країни така загальна безпорадність. Ось навіть із катівень Лукашенку вдалося звільнити кількох його політичних ворогів, а із катівень Іванішвілі навіть не намагалися.
Схоже, що окрім України, яка намагається врятувати свого громадянина від режиму Грузії, до цього нікому немає справи. Але можливості України обмежені зі зрозумілих причин, йде війна, яка потребує напруження всіх сил.
Позиція церкви Грузії також дивує. Хіба патріарху мало того, що багато хто вважає великим гріхом зайняту ним позицію при поваленні Першого президента Грузії Звіада Гамсахурдія, яке закінчилося його загибеллю. Невже 90-річний патріарх збирається відійти в інший світ, маючи на своїй душі ще й гріх смерті Третього президента Грузії? Адже це саме церковні кола під приводом захисту традиційних цінностей проводять під прикриттям влади антиукраїнські та антиєвропейські мітинги зі спалюванням прапора ЄС. Втім, грузинська влада вже й зовсім скинула маски, оголошує Україну ворогом, та й Захід загалом не шанують, все більше стаючи рибкою-прилипалою російського Левіафана.
Дивує пасивність французької інтелектуальної еліти, яка формує громадську думку, до голосу якої змушений прислухатися уряд. Крім Р. Глюксмана ніхто особливо не відзначився у підтримці Саакашвілі. Зате, коли йдеться про Палестину від річки до моря, тут вони попереду всієї планети. Адже всі ці процеси над Саакашвілі йшли за президента Зурабішвілі, яка до кінця свого правління відмовлялася помилувати Саакашвілі.
Адже і Іванішвілі, і Зурабішвілі мають французькі паспорти, і Франція несе частку відповідальності за злочини проти людяності, які скоюють її громадяни. Зурабішвілі довго працювала в МЗС Франції, була її послом у Грузії, головою Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань та стратегії (2001—2003). Тож було багато болючих точок, які громадськість Франції могла використати для звільнення Саакашвілі, чи то справа якби він був палестинцем.
Багато хто бачить у параної, яка охопила грузинську владу руку кремля. Знущання над Саакашвілі у в'язниці, його можливе отруєння багато в чому нагадує смакування жорстокістю, яке російське керівництво здійснювало щодо А. Навального. Практики російських спецслужб починають на повну силу апробуватися владою Грузії, поступово здійснюючи релокацію цього краю, що знаходився «трохи південніше раю» (Б. Ахмадуліна), у нове місце - трохи південніше пекла.
Така ось ментальна релокація країни. З початком реформ Саакашвілі старі еліти були відтіснені молоддю, яка здобула освіту на заході, яка не хотіла миритися з закостенілими традиціями корупції, непотизму і кумівства. Невдоволення старих еліт зростало і тут виник вигодуваний Газпромом мільярдер Іванішвілі, який встановив свої стипендії багатьом діячам культури, купивши їхню лояльність, поступово готуючи свій прихід до влади.
З того часу, як Саакашвілі пішов з посади президента, правляча в Грузії кліка вчинила стільки злочинів, що їй просто нікуди відступати, окрім обіймів москви, де правлять їхні побратими з безчестю. Який Євросоюз, яке НАТО! Це гасла для виборця. Вони розуміють, що приєднання до європейських структур буде початком їхнього швидкого кінця, і роблять усе, щоб цього ніколи не сталося. Адже рано чи пізно, якщо відбудуться вільні вибори, їм доведеться віддати владу і відповідати за всі злочини.
Процес Саакашвілі лише інструмент, що дозволяє їм убезпечити себе від вступу до ЄС, і в той же час залишатися для виборця в парадигмі європейського вибору Грузії, за що виступає більшість народу. Тому вони так демонстративно показують світові, до чого довели свого в'язня, посміюючись у душі з наївних європейців, які вірять у їхні європейські устремління.
Саакашвілі одним із перших попереджав світ про загрозу, що походить від путіна, але світ його не почув, ні Буш, ні Меркель, ні Саркозі. Він першим вступив у прямий бій з путіним, коли росія вторглася до Грузії у 2008 р. Але й тоді світ вважав за краще зробити вигляд, що не може зрозуміти, хто винен у цій війні, можна подумати, що це Грузія вторглася до росії.
Всі прогнози та попередження Саакашвілі стали реальністю, але може саме цього західний політикум і не може йому пробачити. Він залишається вічним докором їх недалекоглядності, безпринципності та відвертої боягузтво. Може, це пояснює їх нічим невиправдана байдужість до долі цієї людини.
Доля Саакашвілі багато в чому вирішується на полях боїв в Україні. Як тільки впаде режим путіна, як роса на сонці випаруються і всі путінські контрагенти в Грузії. І коли бійці Грузинського національного легіону віддають життя в Україні в боях з окупантами, вони гинуть, зокрема, і за майбутнє Грузії, за її звільнення від обіймів великого брата.
За матеріалом Константина Атоєва, facebook.com
Комментарии
4Україні не слід розраховувати на американські гарантії безпеки.
Достатньо згадати приклад Південного В’єтнаму 1973–1975 років: коли американці вивели звідти війська, вони надали гарантії безпеки урядові в Сайгоні.
Але коли комуністи з Півночі знову розпочали наступ, Конгрес припинив фінансування допомоги своїм в’єтнамським союзникам, а США паралельно змусили президента Південного В’єтнаму піти у відставку, оскільки це було умовою комуністів для перемир’я. Після цього південнов’єтнамський фронт швидко впав, і комуністи взяли Сайгон. Такою є історія гарантій Вашингтона.
Єдиний вихід для України — скористатися тим, що європейці дуже бояться російського нападу, і створити об’єднання сил з Європою. З повним фінансуванням і підтримкою ЗСУ. Це єдиний шлях до порятунку України.