Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової.Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху.
(На фото: могила поляка гітлерівця).
Польські громадяни відмічені в складі 3 танкової дивізії СС «Мертва голова», 4 поліційної дивізії СС, 31 та 32 гренадерських дивізій СС. Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!) Чому так – поясню нижче.
Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту. Взагалі, за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ), в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. Повторюю! Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС, які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали).
Слабо? І ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»!
Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!
Ще у 1939 р. німецька окупаційна адміністрація почала формувати підрозділи польської допоміжної поліції. На 1943 р. її чисельність становила 16 000 осіб. До обов’язків поліції належали суто правоохоронні функції, але крім того – охорона гетто, арешти євреїв та пересилання їх до концентраційних таборів. Тобто – пряма участь у здійснені Холокосту. У після воєнній Польщі 600 чинів допоміжної поліції були страчені за різноманітні військові злочини, а 2000 – засуджені до різних термінів покарань. В Польщі про це воліють не згадувати.
До допоміжної поліції не входили бійці поліційних батальйонів у структурі СС. Справа от в чому. Весною 1943 р., коли майже вся українська поліція зі зброєю пішла у ліси та розпочала боротьбу з окупантами в складі Української Повстанської армії, нацистам знадобилося терміново їх кимось міняти. Проблему вирішили, взявши на службу поляків – вони увійшли до складу 102-го, 103-го та 104-го батальйонів змішаного складу та створили два суто польських формування – 107-й (450 ос.) та 202-й (600 ос.) Навіть офіційна польська історія визнає, головним завданням цих батальйонів була участь у німецьких операціях проти УПА, а також каральні заходи проти українського населення. Участь цих батальйонів була різною. 202-й батальйон у 1944 р. був влитий до частин СС, а 107-й у січні того ж року долучився до Армії Крайової. Характер його діяльності – не змінився.
Нарешті ми підійшли до головної теми розмови – до Армії Крайової. Здавалося – тут претензій не може бути ніяких – маємо повстанську армію, яка боролася з нацистськими окупантами та більшовиками, такий собі польський варіант УПА. Але не все так просто. Почнемо з того, що жоден курінь УПА не вливався до складу підрозділів Третього Рейху. А в АК такі випадки були. У січні 1945 р. до складу СС влилася так звана Свентокшижська бригада (вона ж – бригада Святого Хреста), яка до того часу воювала в південній Польщі з Армією Людовою (комуністичними польськими партизанами) та влаштовувала Армагедон тамтешнім євреям. У січні 1945р. бригада вступила в бій з частинами Червоної армії, добряче здобула в рило і тоді навела контакти з 59-м корпусом вермахту. Бригада була введена в структуру СС і від квітня 1945 р. перебувала на фронті проти більшовиків. 5 травня 1945 р. польська бригада СС покинула позиції, напала на концтабір Голишув, взяла в полон 200 охоронців та звільнила 700 в’язнів і з цим трофеєм мов з перепусткою рушила назустріч американським військам. У комуністичні Польщі бойовики бригади були засуджені заочно, але американці комуністам їх не видали.
До речі, варто зупинитися на АК та єврейському питанні. Юдофобія Армії Крайової – факт загальновідомий. Відомо що під час нацистської окупації у Польщі діяло біля 30 суто єврейських партизанських загонів. Так от сучасні єврейські дослідники Холокосту зазначають, що Бойова організація євреїв (БОЄ) постійно воювала на два фронти – проти нацистських карателів та проти Армії Крайової. Ба-більше. Усього в Польщі від рук бойовиків АК та подібних формувань євреїв загинуло стільки ж, скільки від нацистського «остаточного вирішення єврейського питання». Чому єврейські організації України, які болісно реагують на будь-яке вшанування пам’яті бійців та командирів УПА, взагалі не протестують проти героїзації у Польщі Армії Крайової – для мене загадка.
Ці люди дорікають українцям геноцидом!
Але й це ще не межа. Попри твердження численних прибічників теми «УПА винна в геноциді поляків», Армія Крайова періодично співпрацювала з нацистами. Саме так. Тут просто наведу цитату з журналу «Der Spiegel» № 19 за 2000 рік: «Польська Армія Крайова тимчасово співпрацювала у Другій Світовій війні з частинами СС та Вермахту. Це підтверджують документи з московського архіву, які історик Бернард Чіарі опублікував у журналі «Остойропа»… 7 лютого 1944р. полковник АК Александр Крижановскій уклав з німцями угоду про співпрацю у регіоні Вільно: німці забезпечували поляків зброєю, медикаментами, лікували поранених, а поляки виразили готовність надати у довготерміновому плані допомогу Гітлеру у війні проти Совєтов, виділивши для цієї мети 18 піхотних батальйонів. За це вони зажадали припинення німецького терору і визнання польських кордонів станом на 1939 р. Для «випробування на міцність німецько-польського співробітництва» АК передала у підпорядкування німецькому командуванню «3-ю польську бригаду». Здобувши від німців мапи та розвіддані, бригада, за наказом німецького командування атакувала совецьких партизан».
Чи укладала АК угоди з німцями проти УПА – відомостей нема. А от те, що вона укладала їх з червоними партизанами – факт, який підтверджують численні партизанські документи.
Ще одна жертва Армії Крайової – Литва. У 1995 р. депутат литовського сейму Дренгеліс надав документи, які засвідчили, що Армія Крайова мала на меті окупацію Литви і провести репресії серед нелояльних литовців. Також були знайдені документи про співпрацю АК з нацистами. Так, наприклад, Районами між Вільнюсом та містами Ошмяни та Ліда фактично керували не німці, а Армія Крайова у зв’язці з нацистами. Ба-більше, бойовиків АК нацисти навіть намагалися залучити для оборони Вільнюса від Червоної армії і АК навіть провела мобілізацію на контрольованих теренах, але після рику від емігрантського уряду в Лондоні, Армія Крайова від цієї затії відмовилася.
Чималого шуму свого часу наробили судові процеси в Литві проти колишніх червоних партизан. Менш відомий факт, що в Латвії винесений заочний вирок бойовикам АК, визнаним винними у злочинах проти мирного населення. І як би не бісилася з цього приводу Польща – вироки литовського суду лишаються в дії.
От саме цю організацію – Армію Крайову поляки намагаються у Волинських подіях виставити головним позитивним персонажем. Не хочеться порсатися в деталях жахливої трагедії, але чимало питань до її польського бачення таки виникає. В комюніке за результатами зустрічей українських та польських істориків від 9 червня 1994 р. було зазначено: «Польська сторона подає приблизну оцінку кількості поляків, вбитих українськими націоналістами на Волині в 1943-1944 рр. – 50 тис. чоловік. Зібрано документацію щодо 34647 випадків вбивств, ідентифіковано прізвища 12491 жертви». Звернули увагу? Ідентифіковано 12 тис, але втрати оцінюються у 50 тис. Відтоді зрозуміло, поляки наполегливо працюють і нещодавно найкращий дослідник цієї проблеми Гжегож Мотика назвав нову цифру – 60 тис. осіб. Але ставки зростають. Під час польсько-українського форуму партнерства цього року, вже прозвучала цифра у 100 тис. поляків та 20 тис. українців (переважно – на теренах Грубещівського повіту та на Холмщині, тобто на тернах сучасної Польщі). У деяких дослідженнях лунає цифра у 200 тис. осіб. Цікава виходить арифметика. Жертв-поляків, польські історики лічать на теренах Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини, а жертв-українців – лише на полських теренах. А як бути з жертвами на сучасних українських теренах? Покійний екс-голова Рівненської ОДА Василь Червоній під час наукової конференції у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки в травні 2003 р. наголосив, що тільки на Рівненщині від рук поляків загинуло більше 10 тис. українців. До польських даних про втрати українців ці цифри явно не увійшли.
Але й це не межа. Колись мене здивувала така подробиця – ареною шаленого польсько-українського протистояння стала Волинь – колишня провінція російської імперії. В той самий час у сусідній Галичині таке протистояння було незначним, а на Житомирщині та Хмельниччині, де й зараз мешкає значна польська громада, його не було взагалі, хоча і підпілля ОУН там було, і загони УПА туди заходили. Ще одна дивина – на тлі скаженого польсько-українського протистояння на Волині майже не постраждали села чехів. Що ж за напасть така?
Гадаю, багато чого прояснить розповідь сина одного з польських офіцерів, розстріляних у Катині, Адама Дибчинського. 14 вересня 1939 р. його батько перед відправкою на фронт сказав матері: «Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» Зрозуміло? 39-й рік. Ще не існує ані військової рефентури ОУН, ані похідних груп, ані УПА. Кого ж боїться поляк? Очевидно – пересічних українців, розбурених попередньою владою вже настільки, що польський офіцер не сумнівається – послабне тиск поліції і українці полізуть різати поляків з натхненням. Було від чого збурюватися українцям. Протягом 20 років після програшу України у Перших Визвольних змаганнях, на теренах Західної України впроваджувалися полонізація (примусове ополячування українців) та пацифікація (конфіскація зброї та репресії проти незадоволених владою). Але головне – українці практично лишилися за бортом земельної реформи, впроваджуваної Пілсудським. Останній факт був найбільш принизливим, хуторізацію на Волині провів іще прем’єр Столипін, але під Польщею родюча земля на Волині передавалася не тамтешнім селянам, а полякам, як нагорода за службу в армії під час війни з більшовиками. Селянам, що лишалися без землі, поляки «милостиво» пропонували переїхати до берегів Балтики, або у Західну Польщу.
Справа в тому, що Польська держава за підсумками Першої Світової війни була зшита з земель, які доти входили до складу трьох держав, окремі з яких до існування в складі ІІ Речі посполитої ставилися з чималою прохолодою. Що там українці? Кашуби, мазури, шльонці та гуралі за першої ж можливості побігли до складу німецьких частин – саме їх Третій Рейх залюбки приймав до частин вермахту та СС. Польське керівництво намагалося зміцнити державу за рецептами Макіавеллі – перемішати населення та поселити представників різних етнографічних груп поляків та українців по всій Польщі. Цим воно заклало міну уповільненої дії, яка вибухнула під час війни. Варто було зникнути зловісній «двуйкє», як частина Польщі побігла під знамена Гітлера, а українці заходилися «гнати зайд зі своєї землі». Результати – відомі. Але не переймайтеся. Зміцнення Польщі за Макіавеллі поляки таки провели – в часи комуністів.
Тепер, коли ви все це знаєте, зважте ще раз - у сеймі Польщі зареєстрований проект постанови про визнання ОУН та УПА злочинними організаціями, що здійснили геноцид стосовно польського населення на теренах Західної України, а Армії Крайовій висловлюєданину пам’яті. Оціните самі.
Дмитро Калинчук.volyn.rivne.com
Спалене село Сагринь
Події, які відбулися 10-11 березня 1944 року українці, що проживали на Холмщині будуть пам’ятати як найчорніший день свого життя. У ці дні польські підрозділи Армії Крайової разом з так званими Батальйонами хлопськими (польськими партизанськими силами які складалися переважно із місцевих селян) атакували українські села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх. Польський наступ не обмежився цими днями і тривав протягом кількох наступних тижнів. За даними джерел в ході цієї операції було вбито від 1500 до 2000 українців. Що ж передувало цим жахливим подіям.
Пожежа в Сагринь
Етнічна карта Центрально-Східної Європи у міжвоєнний період була доволі строкатою, кордони новоутворених після Першої світової війни центральноєвропейських держав рідко коли повністю співпадали із межами проживання етносів. Багатонаціональні західноукраїнські терени не стали виключенням, тут основне вістря протистояння проходило між українцями та поляками. Друга світова війна знову актуалізувала цю етнічну проблему, долавши до цього бурхливого котла ще й питання відсутності в українців власної національної держави, а у поляків її руйнації внаслідок німецько-радянської агресії. Основними акторами цієї боротьби з українського боку виступила Українська повстанська армія (УПА), з польського – Армія Крайова (АК). Ведення жорстоких військових дій тільки підвищували градус протистояння, в якому людське життя почало цінуватися все менше. Першим спалахує у 1942 р. Волинь, далі епіцентрами україно-польського протистояння стають Східна Галичина, Холмщина Підляшшя...
З протоколу свідчень Зіни Малимон про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 р.
Дня 9.ІІІ.1944 р., ціла моя родина і я всю ніч не спали. Побачила я, як польська банда нападала на Сагринь і стріляла із запальних куль. Мама моя Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Л. і я втікли на станицю. По дорозі на станицю мене ранили в обидві ноги. Мама взяла мене на руки і занесла мене на станицю. На станиці було багато людей. За якийсь час прийшли бандити і почали бити в двері, і кричати, де є поліція. Поліції на станиці не було. Бандити забрали з хлівів станиць свині і від’їхали. Друга група бандитів підійшла під станицю і кричала, щоб відкрити їм двері. Лякали, що будуть підкладати міни під станицю. Люди почали втікати нагору. Тоді бандити почали стріляти по горі. Вирубали двері на долині і вдерлись нагору. Побили всіх мужчин. Вбиваючи, проклинали. Забрали все згори, а жінок з дітьми зігнали на діл, а нагорі запалили. […] Вбили також мою маму Ольгу і сестру Ліду. Коли мама впала, за нею впала моя тітка. Бандити думали, що вбили також тітку, але тітку навіть не ранили. Після того прийшли до мене, один з них стрілив в мене. Ранено мене в голову і я впала. Бандита стріляв ще раз в мене і попав в руку. Я лежала, не ворушилася зовсім. Бандити думали, що я вбита, й відійшли. Сестра моя Ліда була тільки ранена в руку, встала і хотіла втікати. На цей раз надійшов бандита і стрілив її в голову. Сестра моя впала і сконала.
На початку 1944 року Червона Армія починає наступальну операцію на Волині, вступаючи на землі міжвоєнної Речі Посполитої. Це активізує польські підпільні націоналістичні сили, які вирішують радикально вирішити українське питання на теренах Закерзоння, зокрема на теренах Холмщини. Виникає план проведення спеціальної акції під назвою «Буря». Військовики Армії Крайової мали б активізувати свою діяльність проти німецької армії, щоб опанувати ці території до приходу радянської влади та засвідчити її приналежність до Польської держави. Разом з тим військові дії на території Холмщини мали б послабити потенційну територію, де міг би розвиватися у майбутньому український національний рух. В рамках цих процесів, у березні 1944 р. силами польського підпілля було проведено масштабну антиукраїнську операцію, що входить до історії під назвою «грубешівська революція» (від назви міста Грубешів). Метою цією акції було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, за яких вони б якнайшвидше залишили ці терени. Для цього спалювалися цілі українські села, показово та жорстоко вбивалося місцеве населення.
Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року
З протоколу свідчень Ольги Шидловської про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 р.
Дня 10.3.1944 р. рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями. Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом нас. Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: «треба шукаць, бо тут може биць». Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить. Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи. Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. […] З льоху чула я, як банда вбивала людей. Чула, як 6-літній хлопець просив, щоб його вбили, бо його маму вже вбили. Казав: «Моя мама не живе і я не хочу жити».
Кривавим апофеозом «грубешівськоюї революції» стали події у Сагрині. Українське село Сагринь (сучасна ґміна Вербковичі, Грубешівського повіту Люблинського воєводства, Республіка Польща) було повністю спалене поляками 10 березня 1944 р. За свідченнями джерел, під час знищення польськими військовими цього села було убито та закатовано від 800 до 1240 українців. Серед них більшість становили жінки та діти. Загиблі перед смертю зазнали нещадних знущань і тортур. Велика кількість жертв у Сагрині пояснюється тим, що у селі кожен день увечері збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом української поліції та місцевої самооборони, які дислокувалися в Сагрині. В селі було знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 житлових будинків, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських будівель.
Жахливі картини того дня виринають з історії завдяки протоколам свідченням, що їх по гарячих слідах було записано зі слів очевидців тих подій, жителів Сагрині, яким пощастило вижити. Таких виявилося небагато, тих хто зумів заховатися від ворожої кулі у схованках, або ж отримати несмертельне поранення, прикинувшись вже неживим. Драматизму ситуації додавав той факт, що допомагати віднаходити місця схованок допомагали місцеві польські дітлахи.
З протоколу свідчень Ольги Шидловської про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 р.
Банда мала місцевих провідників Ця партія бандитів в числі 7-ох мала за провідників 2-ох малих хлопців, поляків, одному 14, а другому 12 літ. Я чула, як банда обіцяла тим хлопцям добру зарплату, тільки що показували їм сховища. Обидва хлопці поляки виховувалися в Яцюка, господаря – Українця. […] Ці хлопці показали ще сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили. В сховищі були ще люди, але якось не подушилися. Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища.
Віталій Бака, співробітник Українського інституту національної пам’яті
P.S.
При чому селище Сагринь було буквально беззахисним. Там не було ні УПА, ні німців, а тільки 20 бійців української поліції. Проти них же було зібрано 800 добре озброєних бойовиків АК.
Командували ними Зенон Яхимек, та Станіслав Басай.
Але буває й таке, що сама доля відплачує бандитам за їх звірства.
25 березня 1945р. терорист і убивця Басай потрапив в полон до вояків УПА.
Розстріляний.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Але то вже історія. Дуже важко жити минулим, тим більше, судити за нього зараз. Вчинки людські дуже індивідуальні і трактувати наступним поколінням, не мешкаючи в минулому було б неправильно. Головне, це сьогоднішня дійсність, а пам'ять потрібна, щоб не чинити минулих помилок.
І ще, Президент Польщі Кароль Навроцький вирішив накласти вето на закон, який стосується допомоги українцям, які втікають від війни:
- "Вважаю, що (допомогу) "800+" повинні отримувати лише ті українці, які приймають виклик працювати в Польщі".
Тому, не розумію, чого так занервували українці в Польщі сьогодні? Навроцький сказав, що людина повинна працювати, а не знаходячись у чужій хаті, таскати з холодильника їжу хозяєв и при цьому ще й бути незадоволеним. Українцям дали притулок, дозволили проживати, але не на халяву і це правильно (куди б ви не приїхали, в яку країну - треба працювати, а не сидіти на подачках). Вам дали можливість навчатись в вузах Польщі практично бескоштовно, а украЇнці при цьому щей порушують закони Польщі. Повертайтесь ріднесенькі, повертайтесь, тут дуже багато роботи, дуже багато.
Комментарии
1- Знайщли час, бля!