Приклад справжньої принциповості, честі та відповідальності на державній службіі

Коли Шарль де Голль очолював Францію, він ставився до державних грошей як до недоторканної цінності.

У Єлисейському палаці для нього існувало чітке правило: жодна особиста витрата не може бути оплачена за рахунок держави. Його дружина Івонна вела невеликий зошит, куди скрупульозно записувала всі родинні витрати — від продуктів і електрики до одягу й навіть мила.

Наприкінці кожного місяця вона відправляла чек до державної казни, компенсуючи все до останнього центу. Якось бухгалтер зауважив, що робити це зовсім не обов’язково. Вона спокійно відповіла:

«Усе, що не є державним — є особистим.А за особисте ми платимо самі».

Цей принцип діяв без винятків.

Їхнім дітям і онукам не дозволялося користуватися службовими автомобілями для приватних справ.

Сам де Голль відмовлявся від будь-яких привілеїв посади: оплачував власні рахунки в палаці — навіть за найдрібніші речі, як-от мило чи сімейні обіди.

Ба більше — він не користувався президентською зарплатою, живучи лише на військову пенсію.

Після його смерті не залишилося багатства чи розкоші — лише скромний будинок у Коломбé-ле-Де-Егліз, придбаний ще до війни.

Розповідають, що він іноді сам надсилав гроші до казни, якщо підозрював, що якусь особисту витрату могли випадково покрити з державного бюджету.

Це була не формальність.

Це була позиція. Приклад справжньої принциповості, честі та відповідальності на державній службі.

Матеріал з відкритих джерел